І знову класика з полиць іде до нас...

 Зінаїда Павлівна Тулуб (16 (28) листопада 1890, Київ - 26 вересня 1964, Ірпінь, Київська область) – українська радянська письменниця. Дочка Павла Тулуба, жертва Великого терору та Повторних репресій.

(1890-1964)

Зінаїда Тулуб – українська письменниця, яка виросла в зросійщеній сім’ї, але усвідомивши себе українкою, стала справжньою донькою своєї Батьківщини. Цього пориву патріотизму радянська влада не оцінила, сталінський режим прирік письменницю на тортури та майже 20 років таборів. Однією з найвидатніших робіт Тулуб став історичний роман «Людолови», в якому письменниця розповіла про жінку, що стала прототипом Роксолани. Народилася майбутня письменниця 28 листопада 1890 року в Києві у родині Павла Олександровича і Єлизавети Василівни. Дід дівчинки Олександр свого часу був членом Кирило-Методіївського братства, онука дуже цим пишалася. Змалку дівчина була хворобливою, тому початкову освіту здобувала вдома, особливої уваги мати приділяла французькій, яку знала досконало. Мовою ж спілкування в родині була російська. У них часто бували Олександр Купрін та Іван Бунін – приїжджали до Тулуба-старшого, який також був письменником. Згодом Зінаїду віддали на навчання до Вищих жіночих курсів на історико-філологічний факультет, які вона закінчила в 1913 році. Захистивши дисертацію, готувалася до професури, водночас вирішила спробувати свої сили в літературі. Її перші вірші були російською. Дослідники творчості стверджують, що написані вони під впливом поезій Буніна. До речі, існують свідчення, що вона була закохана в Івана, хоча він і був старшим за неї на 20 років, тому не дивно, що її вірші нагадували стилістику поета.

Загалом, творчу діяльність Тулуб можна розділити на три періоди. До першого етапу належать твори, написані до 1917 року – дівочі, романтичні. Нині ці твори майже всі втрачені та забуті.

Звинуватили її в тому, що вона «є активною учасницею контрреволюційної організації «Виборчий центр», котра здійснює підривну роботу перед наступними виборами до Рад». Звичайно, така організація, котра, – страшно подумати! – здійснювала конституційне право громадян обирати і бути обраними, існувала лише в чекістських паперах (що пізніше визнали й самі злочинці від влади).

Але тоді, в 1937 році, злочинна радянська влада поставилась до цієї справи більш ніж серйозно. Вирок було винесено 5.09.1937 р. найвищою судовою інстанцією – Військовою колегією Верховного Суду СРСР (чому цивільну особу судив військовий суд, нам не відомо): Зінаїду Тулуб засудити на 10 років тюремного ув’язнення та 5 років заслання, з конфіскацією всього її майна.

Так радянська влада розправилась з людиною, яка з росіянки наважилась стати українкою.

До 1939 року Зінаїда Тулуб була ув’язнена в тюрмі в Ярославлі, в 1939 – 1947 рр. перебувала на Колимі, у селищі Сусуман. В 1947 році десятилітній термін ув’язнення скінчився, і її перевели на заслання до Джамбульського району Алма-Атинської області (Казахстан).

Але і тут – в степу безкраїм за Уралом – радянська влада не забувала про свідому українку: 16 травня 1950 р. Особлива нарада при міністрі державної безпеки СРСР засудила її на нове заслання, на цей раз – до села Ново-Сухотино (нині – місто Тайинша) Кокчетавської області (Казахстан).

Там вона каралась і мучилась аж до 23.06.1956 року, коли та ж Військова колегія того ж таки злочинного Верховного Суду СРСР реабілітувала Зінаїду Тулуб з обох вироків «за відсутністю складу злочину».

Звичайно, цього складу не було в діях Зінаїди Тулуб ні в 1937, ні в 1950, ні в жодному з тих 20 років, що вона перебувала в неволі. Але радянській владі ходило не про міфічні «злочини», а про знищення української інтелігенції.

Третій період творчості Зінаїди Тулуб почався в 1956 році, коли вона повернулась до Києва і відновила своє членство у Спілці письменників.

До цього періоду належать дві редакції роману «Людолови», пов’язані з перевиданнями 1957 і 1958 років, і робота над новим історичним романом – «В степу безкраїм за Уралом» (1959 – 1962), присвяченим долі Тараса Шевченка.

Померла Зінаїда Тулуб 26 вересня 1964 р. в Ірпінському будинку творчості, похована у Києві на Байковому цвинтарі.

 

Найвизначніший твір Зінаїди Тулуб – історичний роман-дилогія «Людолови» (1934-1937), у якому на багатому історичному матеріалі відтворено життя українського народу початку XVII ст. за гетьмана Петра Сагайдачного. Крім того, роман із життя Тараса Шевченка на засланні - «В степу безкраїм за Уралом» (1964), п’єси, сценарії тощо. Перекладала російською мовою твори українських та французьких письменників.