І знову класика з полиць іде до нас…

 

Стефаник Василь (1871-1936) – український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик 

     Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім’ї заможного селянина. Батьки грошей на освіту сина не шкодували. Навчався у Русівській початковій школі (з 1878), Снятинській міській школі (з 1880), потім у польських гімназіях у Коломиї (з 1883 року) та Дрогобичі (з 1891). Там зазнав чимало знущань і принижень (страждав від булінгу).

У 1888 році знайомиться з К.Гамораком та його дочкою Ольгою, майбутньою дружиною. 1890-1892 був виключений з гімназії у Коломиї «за політику». Сьомий і восьмий клас закінчує у Дрогобичі, де знайомиться з І.Франком. 1892 – вступає на медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові. Вчиться неохоче. Більше часу віддає літературній і громадській діяльності. Входить до молодіжного товариства «Академічна громада». 1895-го за виступи на селянських мітингах заарештовують на два місяці. 1897 – в чернівецькій газеті «Праця» публікує перші новели «Виводили з села», «Лист», «Побожна», «В корчмі», «Стратився», «Сама-саміська». Привертають увагу читачів реалістичними сюжетами. 1899-го видає першу збірку «Синя книжечка», за рік – «Камінний хрест». Залишає університет. Коли мати померла, батько одружився вдруге – Василь Стефаник перестає спілкуватися з ним. У січні 1904-го Василь Стефаник та Ольга Гаморак вінчаються в церкві Святого Юра у Львові. Відзначати йдуть до ресторану готелю «Ванда». Серед гостей – письменники Іван Франко, Лесь Мартович, Марко Черемшина, етнограф Володимир Шухевич. Селяться у Стецевій біля батька Ольги. 1 березня того ж року вона народжує сина Семена. Згодом ще двох. Через 10 років дружина помирає.

В 1908 році селяни обирають його послом від радикальної партії до австрійського парламенту; 10 років перебуває у Відні, захищаючи селян. Розвиток трагічних подій в Радянській країні переконало письменника в тому, що більшовицько-сталінський тоталітарний режим ворожий народові, несе йому горе і страждання. dovidka.biz.ua Одержувати пенсію останній раз їздив Стефаник до Львова разом зі своїм сином Кирилом. Прийняв письменника консул, пожалівся, що польські газети розпочали поширювати інформацію голод в Україні. Попросив, щоб Стефаник написав спростування. Але Стефаник відмовився. В той момент у нього в квартирі ночувало два перебіжчика з України, вони йому розповіли, що дійсно в Україні зарз страшенний голод. Консул розгнівався і пригрозив, що Стефаника позбавлять пенсії. Відтоді письменник був позбавлений персональної пенсії.

Довідавшись, що уряд УРСР позбавив митця пенсії, митрополит А.Шептицький назначив йому точно таку ж пенсію. Стефаник попросив касира, щоб той видав йому назначену суму дрібними монетами. Касир це зробив. З великою торбою копійок письменник прийшов і роздав всю свою пенсію, до єдиного гроша, бідним і просив помолитися за упокій душ жертв голодомору на Україні 1933 року…

Письменник тяжко хворіє, в 1930 році переніс частковий параліч. Здоров’я погіршується, трапляються часті серцеві напади, потім долучається ще запалення легенів. 1936 року Василь Стефаник помирає, його поховано в рідному селі.

Василь Стефаник написав не так уже й багато – його художні твори вміщаються в одному томику. І все ж ім’я письменника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Стефаникові новели вражають своєю виключною правдивістю, справжньою оригінальністю і художньою досконалістю.

Василь Стефаник увійшов у історію світової новелістики як автор правдивих соціально-психологічних новел з життя галицького селянства. Його ім’я можна поставити поряд із іменами видатних новелістів світу: П де Мопасана, Е. Хемінгуея, А. Чехова. Тому не дивно, що провідні літературознавці, письменники та й просто читачі відгукувались на твори письменника з надзвичайною теплотою.