І знову класика з полиць іде до нас….

 

Любов Яновська (1861–1933)  письменниця, яка яскраво зобразила життя сільської та міської інтелігенці 

Письменниця походила з відомого роду Білозерських. Її старшою сестрою була Ганна Барвінок – письменниця і дружина Пантелеймона Куліша, а дядьком – Василь Білозерський, один із засновників Кирило-Мефодіївського братства та редактор журналу «Основа». Її батько був російським офіцером і категорично забороняв дітям говорити українською, караючи за це. Натомість мати, вихованка Пантелеймона Куліша, була палкою патріоткою й наполягала на рідній мові. Через це в домі постійно лунали конфлікти на «мовному ґрунті» Дитинство Любові Яновської пройшло в Польщі, куди батька було переведено по службі, згодом родина перебралась до Полтави, а потому й Кременчука. Через розбіжності батьків у поглядах на мовне виховання донька нерідко потерпала: мама нерідко карала її за російські та польські слова, а батько – за українські.  Ще тоді, щоб швидше згаяти час покарання, дівчина почала вигадувати казки та оповідання. Читати навчилася в 7 років – за допомогою сусідського хлопчика. Освіту здобувала у Кременчуцькому пансіоні та Полтавському інституті шляхетних дівчат. Багато займалася самоосвітою, виявляла великий інтерес до художньої та філософської літератури. У дівчинки помічають гарний голос і музичне обдарування. Їй пророкують блискучу кар’єру співачки, принц Ольдебурзький навіть пропонує стати його стипендіаткою та за власним бажанням обрати консерваторію для навчання, проте Любові ближчим душі було письменництво. Вона таки планує вступити до консерваторії, однак через хворобу молодшої сестри Зінаїди, котра потребувала постійного догляду, у 1880 році переїжджає в село Рудки Лубенського повіту, куди запрошена до поміщиків Ограновичів на посаду домашньої вчительки. Тут знайомиться зі щирим українцем, учасником Герцоговинського повстання, членом Київської Громади, дрібним поміщиком Василем Яковичем Яновським. Любов закохується в Яновського і погоджується стати його дружиною попри двадцятирічну різницю у віці.

Під час поїздки 1883-1884 років до Києва знайомиться з Павлом Житецьким, Миколою Лисенком, Лесею Українкою та Оленою Пчілкою. Під впливом членів Братства Тарасівців Володимира Шемета та Мусія Кононенка, починає писати українською і в  1897 році на сторінках Львівського часопису «Зоря» публікує своє перше оповідання українською мовою «Злодійка Оксана». У 1900 році в «Киевской старине» вийшло її оповідання «Смерть Макарихи». Свій літературний шлях Любов Яновська починала з прозових творів російською мовою.

У 1905 році з чоловіком переїжджає до Києва, тоді ж у видавництві «Вік» виходить збірка її творів. Паралельно займається активною громадською діяльністю: домагається відкриття пам’ятника І.Котляревському в Полтаві 1903 року, після хвороби Бориса Грінченка очолює київську «Просвіту», влаштовує літературно-мистецькі вечори, бере участь у Першому російському жіночому з’їзді у Петербурзі 1908 року, була серед організаторів відзначення 50-річчя смерті та 100-річчя з дня народження Т.Шевченка.

Після смерті чоловіка в 1916 року та з початком війни припиняє писати. Бере участь у діяльності Товариства допомоги жертвам війни Любов Яновська була не лише літераторкою, а й однією з яскравих діячок українського національного відродження – у 1917 році вона стала членкинею Української Центральної Ради. Вона активно виступала за жіночу емансипацію. Зокрема, у 1908 році представляла Україну на Першому Всеросійському жіночому з’їзді в Петербурзі, де виголосила потужну промову про важку долю української селянки.  На Лубенщині вона подарувала власну земельну ділянку під побудову лікарні для місцевих жителів. Тут у видавництві «Вік» побачила світ її перша збірка оповідань. До того ж вона писала п’єси. Серед них «Огнений змій», «Четверта аксіома», «Жертва», «В передрозсвітному тумані» та ін. В оповіданнях, драмах та повістях, над якими письменниця працювала від часу появи збірки 1905 р., дедалі більшої ваги набирав мотив її творчості – дисгармонія у взаєминах людини з людиною, із світом, із самим собою. Свою літературно-громадську діяльність Л. Яновська завершила у 1915-1916 рр.

Через життєві потрясіння, смерть чоловіка та хвороби у 1916 році вона припинила писати. А останні десять років свого життя (з 1923 по 1933 рік) видатна письменниця була повністю прикута до ліжка через важкий параліч, але продовжувала триматися завдяки силі духу. Із початком Української революції у березні 1917 року стає однією із членкинь-засновниць Української Центральної Ради. У жовтні 1917 року її обирають до складу Комітету Українського національного театру. Померла Любов Яновська 1933 року. Похована у Києві на Байковому кладовищі.