І знову класика з полиць іде до нас…

 

Яр Славутич (псевдонім Жученка  Григорія Михайловича, 1918-2011), український письменник, літературознавець, перекладач, педагог і багаторічний професор Альбертського університету в Канаді. Його життя – це яскравий приклад незламності духу, служіння рідному слову та українській культурі в еміграції.

Народився майбутній поет 11 січня 1918 року на хуторі Жученки (тепер Кіровоградська область), який історично був давнім запорозьким зимівником XVII століття. Сам він гордо зазначав: «Я по духу – запорожець». За сімейними переказами, один із його предків був меценатом Самійла Величка й допоміг йому створити знаменитий козацький літопис. Коли хлопцеві виповнилося дев’ять років, дід повіз його спеціально до Дніпра, щоб показати легендарні пороги. Три доби вони провели на берегах Славути (Дніпра) – цей дитячий спогад глибоко запав у душу і згодом відгукнувся у псевдонімі поета.

 Навесні 1938 року, коли в Україні лютує голодомор, організований московським Кремлем, помирають його піврічна сестричка, бабуся та улюблений дід, а сам він порятувався лишень тому, що пас худобу в радгоспі й міг потайки підживитися молоком. «Тоді ж він складає присягу, продиктовану рідним дідом, - вижити й розказати всьому світові, як Москва нищить Україну...». Відзначає автор і 1938 рік, коли, будучи молодим поетом-студентом Запорізького педінституту, він опиняється у в'язниці за читання віршів О. Олеся та повістей В. Винниченка. 

«1941 року, під німецькою займанщиною, молодий вояк разом з іншими військовиками (такими ж радянськими, що потрапили в оточення. – К.В.) організовує в лісах північної України Чернигівську Січ, яка ставить за мету оберігати місцеве населення від німецьких грабунків, рятувати молодь, наловлену німцями та поліцаями для рабської праці у фатерлянді, а також готуватися стати армією Самостійної Української Держави – СУД; тоді ж, 1943 року, він, сотник Чернигівської Січі, втрачає дружину з одноденною донькою, яких спалюють гітлерівці, винищуючи українські села». 

В інтерв’ю, даному вже до свого 70-річчя, він уточнює, що до війни «був Григорій Жученко. Під цим іменем надрукував півдесятка віршів у літературних журналах чи альманахах... «1943 року я вперше виступив у пресі під іменем Яр Славутич. Це сталося в часописі «Нова Україна», де надруковано кілька віршів із циклу «Запорожці». З того часу я друкувався лише під цим іменем, що незабаром стало моїм легальним прізвищем». (Яр Славутич. «У вирі багатокультурности». Едмонтон, 1988, с. 138. 

Молодий поет з когорти національно-визвольних бійців, Яр Славутич, - фактично першим своєю збіркою «Правдоносці» розпочав про це говорити поетично. Громадська думка діаспори із захопленням сприйняла його збірку, назвавши її «збіркою збірок», а його самого нарекла «правдоносцем», розцінювала її за вищими історикософічними національно-духовними вимірами: «як динамічне виверження поклику тих народних духовних цінностей, що були загнані війною  в глибину української душі, як утвердження ідеалів Шевченка, Франка, Лесі Українки та інших виразників свого часу. Перед нами постає сконденсована спільність почувань багатьох поколінь, що будили й кликали нарід до нового життя, що ставили тверду вимогу до західного світу – пізнати нашу, українську правду». В зб.: «Творчість Яра Славутича», Едмонтон, 1978, с. 7).

Секрет вибору псевдоніма. Першу поетичну збірку «Слово про Запорозьку Січ» у 1940 році допомагав редагувати видатний Максим Рильський, і на обкладинці вперше з'явилося прізвище Славутич. Остаточно ж ім’я Яр Славутич він почав активно використовувати у 1941–1943 роках під час підпільної роботи та згодом зробив його своїм офіційним, легальним прізвищем. Життєвий шлях закинув Яра Славутича спочатку до США, а потім до Канади. Провівши чимало випробувань у повоєнній Європі, він здобув докторську ступінь у Пенсильванському університеті, викладав українську мову в Американській військовій школі мов у Каліфорнії, а згодом понад двадцять років очолював відділ славістики Альбертського університету в Едмонтоні.  Творець «Розстріляної музи». У 1955 році він видав одну з найважливіших своїх книжок – антологію і дослідження «Розстріляна муза», присвячену українським митцям, яких знищив сталінський режим. Це була потужна праця з увічнення пам'яті про репресованих колег по перу за океаном.

                                     

Перебуваючи в Канаді, Яр Славутич дбав про те, щоб українське слово не згасало на чужині. Він заснував в Едмонтоні українську друкарню «Славута» та видавав літературно-мистецький альманах «Північне сяйво», який об’єднував творчі сили діаспори.

Повернення в незалежну Україну. Починаючи з 1990 року, після проголошення незалежності, Яр Славутич зміг знову приїхати на Батьківщину. Він об’їздив сотні українських міст і сіл, активно підтримував вітчизняних літераторів і науковців через спеціально створений благодійний фонд. Помер поет у 2011 році в Едмонтоні на 94-му році життя.